Авторизация
 
  • 17:25 – В Одессе захватили медуниверситет: неизвестные увольняют сотрудников и уничтожают документы 
  • 16:30 – Без договорняков и взяток: 5 электронных госуслуг, которые победили коррупцию 
  • 16:23 – Порошенко подписал закон о прекращении дружбы с Россией 
  • 16:10 – В Украине 1 января состоится масштабное повышение тарифов на тепло 
  • 15:50 – В Харькове готовятся к открытию обновленной филармонии 
  • 15:37 – Во Львовской области азербайджанцы совершили разбойное нападение на турков 
  • 15:30 – Аналитики предсказали провальный год для Apple 
  • 14:20 – На Закарпатье ищут школьницу: села к парню в машину и пропала 

Институт Национальной Памяти Польши: «Доказано, что геноцид польского населения на Волыни был спланирован и подготовлен политическими и военными кругами ОУН-УПА»

Институт Национальной Памяти Польши: «Доказано, что геноцид польского населения на Волыни был спланирован и подготовлен политическими и военными кругами ОУН-УПА» В эти дни в Украине и Польше проходят печальные мероприятия по чествованию памяти крупнейшего геноцида по этническому признаку на территории Украины в 20-м веке - так называемой «Волынской резни» - уничтожение от 60 до 200 тыс. мирного польского, украинского и еврейского населения западной Украины фашистами из так называемых «Организации украинских националистов и Украинской повстанческой армии». 

Вместе с тем в Украине продолжаются псевдоисторические дискуссии наемных историков спровоцированые предыдущей властью с целью отбеливания ОУН-УПА и их лидеров от страшной правды сотрудничества с фашизмом и геноцида польского, еврейского, цыганского народов; братоубийственного уничтожения украинцев  и представителей других национальностей, не разделявших их нацистского мировоззрения.

 

8-10 апреля 2010 года в г. Киеве, в помещении национального выставочного центра «Украинский Дом» была открыта выставка «Волынская резня: жертвы ОУН-УПА» на которой были представлены фотокопии оригинальных фотографий и документов из государственных польских архивов и частных коллекций. Собрание из более 4 000 документов (общее количество имеющихся документов свыше 20 000), 59 планшетов, а также карты обосновано доказывают факты геноцида и преступлений против человечности, совершенные ОУН-УПА против польского, еврейского, украинского, цыганского и других народов. Данная выставка стала первой в Украине, которая предоставила возможность ознакомится с исторической правдой о трагических событиях «Волынской резни», на основе подлинных исторических и архивных документов, полученных из государственных архивов Польши и частных коллекций.

 

Организаторами выставки, которая уже успела побывать в 12 городах Украины и которую посетили более 100 гостей, выступили ВОО «Правозащитное общественное движение «Русскоязычная Украина», а также Общество увековечения памяти жертв преступлений украинских националистов (Польша).

Далее на языке оригинала:

У березні 2011 року польське Товариство Мешканців Порубіжжя «Підкамінь» звернулося до Начальника Люблінського Відділення Комісії Переслідування Злочинів проти Польського Народу Інституту Національної Пам'яті Польщі, прокурора Яцека Новаковскі з проханням висловити офіційну позицію Комісії Переслідування Злочинів проти Польського Народу щодо предмету злочинів, скоєних українськими націоналістами стосовно польського цивільного населення у 1939-1945 роках

Відповідаючи на лист заявників проінформували, що Відділення Комісії Переслідування Злочинів проти Польського Народу у Любліні досліджувало та зараз веде слідство у декількох справах, що пов'язані із предметом листа.

 

В усіх цих справах юридична кваліфікація злочину встановлена відповідно до Ст. 3 Закону про Інститут Національної Пам'яті - Комісію Переслідування Злочинів проти Польського Народу (повний текст - «Щоденник Законів» за 2007 рік, № 63, п. 424 із наст. змінами), тобто злочини кваліфікуються як геноцид.

 

Однією із пріоритетних справ, що ведеться Люблінським Відділенням Комісії Переслідування Злочинів проти Польського Народу є карна справа стосовно злочинів геноциду, скоєних українськими націоналістами на території колишнього волинського воєводства у 1939-1945 роках; зокрема йдеться про вбивство кількох десятків тисяч чоловіків, жінок і дітей польської національності, про фізичне та психічне знущання з членів в/в національної групи, знищення або крадіжку їхнього майна, а також застосування інших репресій та нелюдських вчинків з метою створення таких життєвих умов, які загрожували б біологічним винищенням чи змушували б залишити свою землю та спричинили б втечу з території волинського воєводства.

 

У світлі того, що досі вдалося встановити, не підлягає сумніву, що антипольські акції, які мали на меті фізичне знищення (геноцид) польського населення на Волині, були сплановані і підготовлені політичними та військовими колами ОУН-УПА; вищенаведені дії виконали підлеглі їм озброєні формування та підпорядковані групи української самооборони, а також селяни, стосовно яких було проведено відповідну агітацію. Катування та ліквідація цивільного населення Волині проводилися з метою винищення поляків як етнічної групи, котра стояла на перешкоді утворенню «Великої України». Організація катувань, їх перебіг, розміри, територіальне поширення, а також мета та мотиви цієї акції дозволяють сформулювати тезу, що на території Волині у 1939-1945 роках скоєно злочин геноциду.

 

Однозначно доводять цей факт: організація катувань, перебіг, обсяг та розміри, територія, а також мета і мотиви акції. Тієї оцінки не змінять можливі побічні мотиви, якими могли керуватися окремі кати, наприклад, мотив помсти, зиску чи переконання, що це єдиний шлях до незалежності, тобто свого роду патріотична мотивація.

 

Ймовірно, що рішення про усунення (винищення) поляків було прийнято на ІІІ Конференції ОУН у лютому 1943 р. До сьогоднішнього дня не знайдено жодного документа та не одержано жодного доказу, який би однозначно вказував на те, що під час конференції було прийнято якісь важливі рішення щодо долі поляків чи навіть проведення на Волині широкомасштабних партизанських дій. Михайло Степаняк (один з учасників конференції) 25 серпня 1944 р., під час судового процесу, пояснював, що на ІІІ конференції ОУН велася дискусія стосовно практичної діяльності УПА під проводом «Клима Савура», який керував масовими вбивствами польського населення. Мова була також про роль УПА у створенні «Незалежної Української Держави». Степаняк засвідчив, що, оскільки на захист «Клима Савура» виступило майже ціле Бюро Командування, Великий Збір позитивно сприйняв його діяльність попри те, що це не вказано у офіційних документах Конгресу. Інший член ОУН, Збіґнєв Камінський, у нотатці, написаній від руки для Служби Безпеки ПНР стосовно Служби Безпеки ОУН, стверджував, що найбільш ганебним наказом СБ був наказ 3 1, виданий Миколою Лебідем, який виконував обов'язки провідника ОУН-Б (від ІІІ до IV Великого Збору ОУН), а також був референтом СБ. Цей наказ стосувався проведення масового знищення польського населення, яке проживало на території Західної України. Дещо пізніше, тобто наприкінці 1943 р., наказ було поширено на інші відділки УПА.

 

Окрім цього, Збіґнєв Камінський ствердив, що не може широко описувати наслідки цього рішення з огляду на відсутність даних, але з приводу його прийняття загинуло «багато осіб польської національності». За оціночними даними, на Волині було вбито більше 80 тисяч осіб польської національності.

 

До сьогоднішнього дня не вдалося однозначно встановити, хто з керівництва ОУН-УПА несе відповідальність за прийняття рішення про масові вбивства польського населення на території тодішнього волинського воєводства. З усією впевненістю можна ствердити, що за керівництво акціями проти польського населення відповідають провідник ОУН-Б на Волині Дмитро Клячківський («Клим Савур»), Василь Івахов, псевдоніми «Сом», «Сонар», Іван Литвинчук, псевдонім «Дубовий», Петро Олійник, псевдонім «Еней» та Юрій Стельмащук, псевдонім «Рудий». На це вказує, наприклад, структурний поділ ОУН-УПА на Волині у липні 1943 р. З висновків слідства виникає, що неможливо притягнути до кримінальної відповідальності провідників ОУН-УПА, які причетні до керування вбивствами; ці провідники вже померли. Результат антипольської акції на Волині не викликає сумнівів - більшість населення польської національності було вбито або змушено до залишення цих земель. Різню було організовано під гаслами вільної України, яка була б етнічно чиста, тобто України для українців. Нищили та палили усе, що було пов'язано з Польщею, щоб майбутнє повернення поляків було неможливе. У міжнародному законодавстві злочин геноциду вважається особливим видом злочину проти людства. Під час Другої світової війни мали місце жахливі дії, що відображалися у масових вбивствах мільйонів людей з расових чи етнічних причин. З цього приводу вбивства розглядалися Міжнародним Військовим Трибуналом у Нюрнбергзі, який визнав злочинний характер цих дій. Статут (Хартія) Міжнародного Військового Трибуналу від 8 серпня 1945 р. («Щоденник Законів» за 1947 р., № 63, п. 367) був інтегральною частиною порозуміння, укладеного у Лондоні між урядами чотирьох великих держав. Відповідно до ст. V Порозуміння, до якого могла приєднатися кожна союзна держава, польський уряд приєднався до нього 25 вересня 1945 року. У Статуті було вжито термін «злочин проти людства». Термін «геноцид», авторство якого приписують Рафалу Лемкіну, з'явився у акті обвинувачення поруч із описами злочинів, які формально кваліфікувалися як злочини проти людства або воєнні злочини.

 

Розвиток нюрнберзького законодавства спричинив ухвалення 9 грудня 1948 р. Конвенції з питань запобігання та карання злочинів геноциду. Згадана Конвенція була пов'язана із ухваленою Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1946 р. резолюцією № 95/1, яка підтверджувала засади нюрнберзького права, а також резолюцією № 96/1, у якій стверджувалося, що геноцид є запереченням права на існування цілих груп людей і є злочином у світлі міжнародного права. У Ст. I сторони Конвенції підтверджують, що геноцид, скоєний у мирний час, а також під час війни є злочином в аспекті міжнародного права; конвенція не створила нового злочину, а внесла його у письмове законодавство.

 

До актів міжнародного права, які формулюють поняття злочину геноциду і є основою до переслідування цього злочину, належать також: Статут Міжнародного Карного Трибуналу стосовно колишньої Югославії, створеного 25 травня 1993 р; Резолюція 827 Ради Безпеки ООН (ст. 4 Статуту); Статут Міжнародного Карного Трибуналу стосовно Руанди, створеного ООН у 1994 р. (ст. 2 Статуту), а також Римський Статут Міжнародного Карного Трибуналу, ухвалений 17 липня 1998 р. (ст.. 6 Статуту). Постанови усіх перелічених Статутів, визначаючи злочин геноциду, посилаються на запис у Конвенції від 1948 р.

 

Злочини геноциду знайшли своє відображення у Ст. 118 § 1-3 Карного Кодексу. Предметом захисту, визначеним у. Ст.118 КК є людство у широкому розумінні цього слова, людський рід, а також життя і здоров'я окремо взятої людини. Ст. 118 КК аналізує усі способи поведінки, спрямовані на винищення окремих груп людства з приводу їхньої національної або етнічної чи політичної окремішності. Вказані групи мають право на розвиток та збереження окремого побуту та пов'язаних з ним традицій.

 

За Ст. 118 злочин геноциду може скоїти кожна людина. Скоєння злочину виключно навмисне, він має забарвлення (лат. dolus coloratus). Дії, визначені у § 1 Ст. 118 полягають у скоєнні вбивства або приведенні до тривалого погіршення стану здоров'я осіб, які належать до визначеної групи, щодо якої застосовується критерій національності, раси, віросповідання, світогляду, етнічного походження чи політичних переконань. Дії складу злочину, визначеного у § 2 полягають у створенні особам, що належать до вищевказаних груп, таких умов життя, які загрожують біологічним знищенням, у застосуванні заходів, що призводять до затримки процесу народження у даній групі (це можуть бути фармакологічні, хімічні засоби тощо), може також відбуватися примусове забирання малих дітей. Склад злочину, визначеного у § 3 полягає у підготовці до скоєння злочину, вказаного у § 1 i 2. Ця підготовка може мати форму змови чи заохочення до скоєння злочину геноциду, проводиться його планування, накопичення засобів та інформацій, які необхідні для втілення злочину у життя.

 

Конвенція від 9 грудня 1948 р. з питань запобігання і карання злочину геноциду у Ст. VI передбачає два способи засудження осіб, які скоїли злочин геноциду. Обвинуваченні можуть бути засуджені Державним Трибуналом країни, на території якої скоєно злочин або Міжнародним Карним Трибуналом. Це правило не обмежує карної юрисдикції, що діє на інших засадах , ніж засада території, однак зобов'язує до проведення відповідного процесу державу, на території якої скоєно злочин. Вона вказує також на пріоритет цієї держави щодо засудження злочинця, а це може мати важливе значення у вирішенні питання екстрадиції.

 

У реаліях предмету слідства проблематика переслідування злочину геноциду на Волині може розглядатися лише у контексті судочинства нашої держави, а також організацій, відповідальних за передачу злочинців, їхнього переслідування та екстрадицію. Розгляд справ, що є предметом проведення слідчих дій, не належить до компетенції жодного з існуючих міжнародних карних трибуналів. Перешкодою є компетенції ratione loci (рації місця) у випадку Карного Трибуналу для колишньої Югославії та Карного Трибуналу для Руанди або ratione temporis (відповідно до Ст. 11 Римського Статуту Міжнародного Карного Трибуналу його юрисдикція поширюється лише на злочини, скоєні після ратифікації Статуту).

 

Відповідно до Ст. VII Конвенції від 1948 р. геноцид не вважатиметься політичним злочином, якщо йдеться про те, чи допускається екстрадиція.

 

Беручи до уваги те, що деякі учасники антипольських дій можуть ще проживати на території України, слід додати, що Україна визнає ратифіковану СРСР Конвенцію 1948 р., а Кримінальний Кодекс України має статтю 442, текст якої фактично тотожній Ст. 118 польського Карного Кодексу. Відповідно до Ст. 6 Закону «Про спадкоємність України» вона підтвердила зобов'язання, що виникають з міжнародних угод, підписаних Українською РСР до дня проголошення Незалежності України. Йдеться, зокрема, про Конвенцію про те, що воєнні злочини та злочини проти людства є безтермінові. Цю Конвенцію ратифіковано на основі Розпорядження Президії Верховної Ради УРСР від 25 березня 1969 р. Відповідно до Ст. 54-55 Угоди між Республікою Польща та Україною «Про юридичну допомогу та юридичні відносини у цивільних та кримінальних справах», яку було укладено у Києві 24 травня 1993 р., Україна, на вимогу польської сторони, зобов'язана виконати відповідні дії, що слугуватимуть затриманню громадян України або іноземців, які мають на Україні місце постійного проживання і підозрюються у скоєнні злочину на території Польщі. Територіальне обмеження - щодо місця скоєння злочину - не стосується воєнних злочинів та злочинів проти людства. Передача українській стороні процедури затримання осіб, які підозрюються у скоєнні геноциду, а зараз проживають на території України, видається єдиним реальним способом їх притягнення до кримінальної відповідальності. Ймовірно, не можна буде застосувати екстрадицію, тому що з Угоди виникає, що їй не підлягають громадяни держави, з якою укладено Угоду, або громадяни, які користаються у цій державі правом притулку (Ст. 61 Угоди).

Резюмуючи, Комісія у листі зазначила. що Прокуратура Інституту Національної Пам'яті виконає усілякі юридичні дії, спрямовані на з'ясування обставин злочинів, що мали місце на Волині. Це відбувається незалежно від об'єктивних труднощів, що зараз накопичуються і стосуються доказів, і тому на даному етапі не може поінформувати суспільство про ймовірний термін завершення слідства.

 

Народний депутат України,

Голова Ради ВГО «Правозахисний громадський рух

«Російськомовна Україна»

Вадим Колесніченко



Источник:

Если вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter.

Теги: злочину, також, геноциду, проти, території, Волині, України, Карного, населення, стосовно, злочинів, польського, Трибуналу, злочин, ОУН УПА, злочини, Статуту, цього, польської, групи


ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:
Оставить комментарий
  • Новости
  • Популярное
Календарь
«    Декабрь 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31